Одного разу я почула
історію про те, як всесвітньо відомий письменник Ніл Ґейман був у Нью-Йорку і
слухав розмову про будівництво приватних в’язниць, величезну індустрію в
Америці, що постійно зростає. Тюремна індустрія повинна завжди планувати своє
майбутнє: скільки камер потрібно буде, скільки в’язнів буде через 15 років.
Вони виявили, що це можна дуже легко передбачити, використовуючи досить простий
алгоритм, заснований на статистиці того, який відсоток десятирічних і
одинадцятирічних дітей не вміють читати.
Співвідношення не один до одного: не можна сказати, що у грамотному суспільстві немає криміналу. Але є дуже серйозні кореляції і вони йдуть від чогось дуже простого: освічені люди читають художню літературу. Тож ми, дорослі, маємо прикласти максимум зусиль, аби наші діти потрапили до категорії людей освічених, адже діти – це наше майбутнє.
У нинішній «електронний» час нас усюди оточують розумні
пристрої на кшталт телефонів, смартфонів і планшетів. І часом їх використовують
там, де, здавалося б, їх використовувати не можна. Взяти, наприклад, виховання
дітей.
Якщо раніше головними помічниками у вихованні були книги та
іграшки, то тепер їх замінили розумні машини, що поєднують в собі і книги, і
мультики, й іграшки. Навіть читання казок почали довіряти різноманітним
гаджетам. Досить лишень натиснути на кнопку — й електронний пристрій прочитає
дитині будь-яку казку, завантажену з Інтернету. Натомість сімейне читання — це цілий
ритуал, який несе в собі чимало корисних функцій.
Ось і я вирішила заснувати в нашій школі таку собі традицію
родинного читання – «П’ятничні
читання», поєднавши це з вивченням моїх предметів – української мови та літератури.
